.png)
Комунальний заклад
«Закарпатський музей народної архітектури та побуту»
Закарпатської обласної ради
Детальніше про експозицію
Дерев'яна хата з солом'яним дахом та частиною криниці-журавля
Передній план дерев'яної хати з солом'яним дахом сфотографований з лівого плану. Кам'яні сходи ведуть до прямокутного входу до хати. На стіні два закриті малі вікна
На передньому плані плетений тин. Ззаду нього бокова сторона дерев'яної хати з солом'яним дахом. На стіні є два маленькі вікна. Зліва частина подвір'я, де є криниця-журавель, курятник на ніжках і хлів та стодола під одним дахом.
Дерев'яна хата з солом'яним дахом та частиною криниці-журавля
Хата з села Оріховиця
Ужгородського району
Репрезентує один із поширених варіантів забудови двору в Ужанській долині та побут селянина-землероба. Хата складається з трьох приміщень: кімнати, сіней і комори.
В кімнаті традиційне облаштування. Біля печі створювалася кухонна частина, де господиня готувала страви для сімʼї, корм для худоби, випікала хліб. Серед меблів найважливіше місце належало столу. Кут, де стояв стіл вважався найпочеснішим, за нього саджали почесних гостей, тут збиралась під час свят уся родина. Під фасадної і торцевою стінами встановлені довгі тесані лави, на яких спали члени сімʼї, сидячи біля вікна, займались різноманітними господарськими роботами (ремонтували взуття, вишивали, пряли).
На подвір’ї садиби розміщено хлів і стодолу під одним спільним дахом, дерев’яний курник на високих ніжках та колодязь-журавель.
Хата із села Ракошино
Мукачівського району
Хата представляє житло селянина-середняка, що характерне для народного будівництва населення у долині р. Латориці. Хата побудована у 1869 році, про що свідчить вирізьблений напис на сволоку у кімнаті-світлиці.
Хата рублена з дерева, уздовж фасадної та торцевої стін влаштована напіввідкрита галерея («торнац»), нижня частина якої обшита дошками і декорована прорізною різьбою. Дах двосхилий з усіченими фронтонами, оздобленими різьбою у вигляді зірочок та місяця.
Планування житла тридільне (світлиця, сіни та житлова кімната), що було характерним для забудови житла українців другої половини ХІХ ст.
На подвір’ї садиби встановлені також і господарські будівлі: хлів та стодола під спільним дахом, кіш («кошниця») для кукурудзи та голуб’ятник на високих ніжках.
Дерев'яна хата помазана білою глиною
Фронтальна частина дерев'яної хати помазаної білою глиною. Дерев'яні сходи ведуть з саду, де видно два дерева, до напів відкритої дерев'яної галереї. На фронтальній стіні два середні вікна.
Бічна ліва частина дерев'яної хати, помазаної білою глиною. Навколо хати напів відкрита галерея. На фронтальній стіні два вікна, на боковій - одне. Збоку від хати голуб'ятник - невелика дерев'яна споруда з кількома маленькими отворами на високих дерев'яних ніжках.
Дерев'яна хата помазана білою глиною
Дерев'яна хата помазана глиною, пофарбована в синій колір
Дерев'яна хата помазана глиною, пофарбована в синій колір. Збоку кущ різного кольору квітів: білого, жовтого, червоного, рожевого кольорів.
Під дерев'яним навісом глиняна споруда у формі неправильного зрізаного конуса. Спереду знизу невеликий отвір для підкладання дров. Зверху отвір - рот - для складування всередину просушених гончарних виробів.
Дерев'яна хата помазана глиною, пофарбована в синій колір
Садиба із села Довге
Іршавського району
Хата відтворює рівень народного будівництва другої половини ХІХ ст. і є типовою для населення долини верхньої течії річки Боржави. Хата тридільна, складається з кімнати, сіней та комори.
Експозиція у сінях відтворює гончарне ремесло, що набуло значного поширення у ХІХ – на початку ХХ ст. Тут можна побачити гончарний круг та інші знаряддя праці гончара – дерев’яний ніж («фокийш») для загладжування зовнішньої сторони виробів, шмат шкіри («слизька») для вигладжування вінців, дротик («друт») для зрізування виробів з гончарного круга, писак, яким розписували вироби.
На подвір’ї біля хати знаходиться гончарна піч для випалювання виробів з глини.
Садиба із села Стеблівки
Хустського району
Хата представляє один із типів народного житла, який побутував на півдні Хустського та Тячівського районів. Хата являє собою взірець єдиного дводільного житла в музейній експозиції. Її особливістю є те, що обидві кімнати ізольовані між собою і в кожну з них веде окремий вхід з галереї.
Кліматичні умови передгір’я зумовили особливості форми даху. Дах хати високий чотирисхилий, в три рази вищий за видиму частину стін. З такого даху швидше сповзає сніг і стікає вода.
Поряд із хатою знаходиться стара пасіка, в експозиції якої представлені двоярусна споруда («пчольник») та декілька зразків вуликів. Привертають увагу давні вулики «дуплянки», виготовлені із видовбаної з середини колоди. У нижній частині дуплянок нарощували дно з дощок та робили отвір для бджіл. Більш досконалими є рамкові вулики, що теж експонуються на подвір’ї садиби.
Дерев'яна хата з високим дахом, помазана глиною, пофарбована в синій колір. Навколо, знизу кам'яного узвишшя, сад з вуликами різної давнини та збоку велике зелене дерево.
Фронтальна синя стіна дерев'яної хати. Напів відкрита галерея з одним входом, який веде до двох окремих обгороджених входів. Біля лівого входу знаходиться вікно
Хата сфотографована ззаду з лівого боку. На передньому плані зелене гілля від дерева перекриває третину фото справа. Ліва стіна хати має два вікна. Задня стіна не обрамлена напів відкритою галерею.
Дерев'яна хата з високим дахом, помазана глиною, пофарбована в синій колір. Навколо, знизу кам'яного узвишшя, сад з вуликами різної давнини та збоку велике зелене дерево.
Дерев'яна корчма з різними входами до кожної з кімнат. Спереду три входи та три вікна. Два входи із правого боку корчми обгороджені. Третій вхід та всі вікна зачинені
Фото дерев'яної споруди корчми. З фронтової стіни видно стилізовану вивіску з окремими дерев'яними буквами слова "Корчма". Також два обгороджені входи до кімнат та закриті вікна.
Дерев'яна корчма з різними входами до кожної з кімнат. Спереду три входи та три вікна. Два входи із правого боку корчми обгороджені. Третій вхід та всі вікна зачинені
Корчма з села Верхній Бистрий
Міжгірського району
Корчма з села Верхнього Бистрого, яка експонується в музеї, побудована у 60-х роках ХІХ ст. Вона двічі переносилась. Спочатку з старої забудови села над річкою на місце, де пролягла нова дорога з Вишівського перевалу на Міжгір’я і далі на Хуст. З появою тут інших корчм створився лихварський центр Верхнього Бистрого. У селі крім офіційних, що мали дозвіл-патент, були і так звані «сліпі корчми» (трафійки), які не мали такого дозволу на продаж напоїв.
У 1977 р. корчму перевезли у музей. Зруб, перекриття і дах зведені з використанням традиційних місцевих будівельних прийомів. Однак розмірами та плануванням корчма дещо відрізняється від селянських хат.
Зруб корчми складений з смерекових колод, з’єднаних на кутах у замки («канюки»). Підвалина (трам) зрубу встановлена на невисокому кам’яному фундаменті. Дах високий, чотирисхилий, вкритий дранкою. У ньому зроблені напівкруглі отвори – димними. Будова має великий винос даху. Широке піддашшя добре захищає стіни від опадів.
Садиба із села Бедевля
Тячівського району
Хата із села Бедевлі збудована у 1888 році (дата вирізьблена на сволоку та одвірку) та знайомить з типовим житлом заможнього селянства.
Хата тридільна: світлиця – сіни – житлова кімната. У сіни з галереї ведуть двері, з надписом на одвірку: «Хата побудована Тиводаром Іваном» та датою завершення будівництва – 25 березня 1888 р.
На подвір’ї перед вікнами хати встановлено кіш, виплетений з лози, для просушування й зберігання качанів кукурудзи. Кіш вкритий чотирисхилим дашком, який при потребі можна знімати для засипання кукурудзяних качанів. У нижній частині коша наявний невеличкий прямокутний отвір для виймання качанів.
Дерев'яна хата з синіми смужками
Фронтальна сторона дерев'яної хати з синіми смужками знаходиться на кам'яному узвишші. На передньому плані два зелені дерева.
Дерев'яна хата з синіми смужками
Монументальні дерев'яні ворота з окремим входом для людей та окремим в'їздом для возів. З двох боків невеликий дерев'яний тин. Через вхід видніється дерев'яна хата з синіми вікнами
На передньому плані дерев'яний тин та кущі з сусіднього городу. На задньому плані дерев'яна хата з синіми вікнами на кам'яному фундаменті на подвір'я навколо.
Дерев'яна хата з синіми вікнами та напів відкритою галереєю. Навколо зелене подвір'я. Здалеку видніється біла будівля з оранжевим дахом.
Монументальні дерев'яні ворота з окремим входом для людей та окремим в'їздом для возів. З двох бо ків невеликий дерев'яний тин. Через вхід видніється дерев'яна хата з синіми вікнами
Хата із села Середнє Водяне
Рахівського району
Хата із села Середнє Водяне являє собою типове житло селянина середнього достатку кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., поширене серед румунського населення краю, яке складається із святкової кімнати, сіней та житлової кімнати.
На подвір’я румунської хати потрапляємо через монументальний в’їзд, що складається з двох частин: дощатої хвіртки для проходу та широких воріт для возів. Подібні типи воріт широко застосовувались на Закарпатті й були яскравою окрасою вулиць.
Вхід до хати з головного фасаду, спочатку потрапляємо в сіни, а звідси – у житлові приміщення.
Хата із села Вишково
Хустського району
Хата із села Вишково представляє один із типів народного житла угорського населення Закарпаття. Побудована в 1879 році, про що свідчить вирізьблений надпис на центральному сволокові («мештергеренді»).
Своєрідним є планування хати, що складається з чотирьох приміщень: світлиці, кухні, житлової кімнати та комори. З одного боку хати, під комірчиною, влаштовано пивницю для зберігання фруктів, овочів, вина. З цього боку виведений високий фундамент, що значною мірою змінював зовнішній вигляд хати.
Передня частина хати, помазаної білою глиною. Напів відкрита галерея охоплює приблизно дві треті фронтальної стіни. Є три вікна, на яких є ґрати.
На передньому плані дерев'яний паркан та кам'яні сходи. На задньому плані дерев'яна хата помазана глиною та пофарбована в білий колір. Навколо зелені дерева та подвір'я
Передня частина хати, помазаної білою глиною. Напів відкрита галерея охоплює приблизно дві треті фронтальної стіни. Є три вікна, на яких є ґрати.
Водяне колесо та дерев'яна будівля для млина. Біля водяного колеса ставок з різнокольоровими рибками
Дерев'яна прямокутна будівля млина та водяне колесо з її правого боку. Поруч кущ з квітами
Кімната водяного млина з внутрішнім механізмом. У горизонтально знаходяться два великі жорна. На верхню частину ведуть дерев'яні сходи до великої посудини форми веревернутої піраміди.
Водяне колесо та дерев'яна будівля для млина. Біля водяного колеса ставок з різнокольоровими рибками
Водяний млин із села Колочава Міжгірського району
Крім зразків жител в нашому музеї представлені зразки технічних споруд, що побутували на Закарпатті в минулому: млин, ступа-сукновальня, валило. Традиційною для закарпатського села ХІХ – початку ХХ ст. була будова млина, що складалася з приміщення для механізму і невеличкої кімнатки, яка слугувала тимчасовим притулком для мельника і селян, які привозили зерно.
Розміри млина в середньому становили 4×8 м2. Робоче приміщення займало дві третини площі будови. В ньому були наскрізні двері: в одні заносили зерно, а в інші виносили готову продукцію – муку.
Зазвичай млини ставили поблизу річки або потоку. Спеціальним каналом («розтокою», «млиновицею») воду з річки підводили до млина.
Крім приміщення з механізмом у млині була й невеличка жила кімната, в якій міг жити млинар або зупинялися на нічліг люди, очікуючи своєї черги.
Садиба-ґражда із села Стебний
Рахівського району
Одним із найколоритніших взірців народного будівництва гуцулів є садиба-гражда – комплекс житлових та господарських будівель, що утворює єдину архітектурно-конструктивну, замкнуту по периметру споруду, що нагадує фортецю. Спорудження замкнутих комплексів, крім господарських потреб, виконувало й оборонні функції: захист мешканців від небезпеки, домашніх тварин від диких звірів, а в пору затяжної зими – від вітру та снігу.
Будівлі розташовані у два ряди. Перший ряд складає тридільне житло з прибудованими до нього з обох боків коморами, а із заднього фасаду – кошарами-притулами для овець. Другий ряд становлять господарські будівлі – хлів («шталов»), дворова комора («кліть»), за якою знаходиться дровітня («дроварня»).
Дерев'яні ворота, з дахами житлової та господарської частини всередині. До будівлі веде кам'яна доріжка
Житловий ряд ґражди. Дерев'яна довга хата з ґанком та чотирма середніми за розміром вікнами.
Вид зсередини ґражди. Житловий та господарський ряди видно наполовину. З лівого боку від виходу, під нав ісом знаходяться матеріали для землеробства
Дерев'яні ворота, з дахами житлової та господарської частини всередині. До будівлі веде кам'яна доріжка
Дерев'яна хата зроблена з чотирьох величезних напів колод ясеня. До хати веде кам'яна доріжка. Перед входом до хати та збоку невеликі кущі. Навкруги будівлі дерева.
Дерев'яна хата зблизька
Дерев'яна хата зроблена з чотирьох величезних напів колод ясеня. До хати веде кам'яна доріжка. Перед входом до хати та збоку невеликі кущі. Навкруги будівлі дерева.
Хата із селища Ясіня (присілок Кевелів)
Рахівського району
Хата із селища Ясіня – взірець житлового будівництва і побутової культури гуцула-бідняка, є найдавнішою в експозиції музею (побудована в середині ХVІІІ ст.).
Хата за площею одна з найменших у музеї, але своїм зовнішнім виглядом справляє враження надійної, міцної оселі, яка прослужила не одному поколінню людей. Стіни хати зведені зрубною технікою з чотирьох масивних ясенових напівколод, що в діаметрі сягають 50-60 см. У плані будівля тридільна (хата-сіни-комора), напівкурна з виведенням диму у сіни через чотиригранну трубу, сплетену з пруття і обмазану глиною.
Хата із села Рекіти
Міжгірського району
Хата із села Рекіти представляє один із поширених типів народного житла бойків Закарпаття.
Бойківське житло зберегло ряд архітектурно-конструктивних особливостей: високий дах, який видимо перевищує зруб стіни та трапецієвидні вхідні двері, форма яких веде від часів існування примітивного житла (куреня).
На одвірку вхідних дверей, що ведуть в сіни привертають увагу молоді пагони смереки («царі», «королі») – давній оберіг, що виконував охоронно-захисні функції (захищав від грому-блискавиці, злих чар відьом).
Житло тридільне, складається з хати, сіней та комори.
Дерев'яна хата з солом'яним дахом та двома входами: у житлову частину та в комору. Перед входом в основну частину дерев'яні сходи
Вид на дерев'яну хату з солом'яним дахом віддаля. На передньому плані тонкий дерев'яний тин, за ним дерево.
Вид на дерев'яну хату з солом'яним дахом ззаду. Збоку на передньому плані сніп з сіном. Біля стіни хати скручене сіно.
Дерев'яна хата з солом'яним дахом та двома входами: у житлову частину та в комору. Перед входом в основну частину дерев'яні сходи
Дерев'яна хата з солом'яним дахом. До ґанку хати ведуть дві пари сходів з обох боків. Правий вхід закритий калиткою. З правого боку від хати знаходяться кам'яні жорна.
Дерев'яна хата з солом'яним дахом та лавкою збоку
Дерев'яна хата з солом'яним дахом. До ґанку хати ведуть дві пари сходів з обох боків. Правий вхід закритий калиткою. З правого боку від хати знаходяться кам'яні жорна.
Хата із села Гукливий
Воловецького району
Хата із села Гукливий представляє поширений варіант народного житла бойків, що складався з сіней, кімнати та комори.
Характерною особливістю планування хати є розташування житлового приміщення між сіньми і коморою, що сприяло його утепленню. Кожне з трьох приміщень має своє функціональне призначення та обладнання.
Комора, холодне та чисте приміщення, використовувалась для зберігання продуктів харчування, різноманітного посуду, предметів хатнього вжитку, традиційного святкового та буденного одягу.
Садиба із села Гусний Великоберезнянського району
Садиба із села Гусний є взірцем однорядового типу забудови двору, в якому житло і господарські приміщення розміщені в один ряд по прямій осі та об’єднані одним спільним дахом.
Спорудження та розташування таких будівель було викликано географічними та природно-кліматичними умовами. Така садиба, що дістала назву «довга хижа» представляє ранню форму забудови, поширену на Закарпатті, зокрема на бойківсько-лемківському пограниччі.
Хата є довгою (19 м) прямокутною будівлею, під спільним дахом якої розміщені: сіни – кімната – комора – стодола («пелевня») – хлів («стайня»). Землеробсько-тваринницький напрям господарства зумовлював необхідність відповідних господарських приміщень, характер і кількість яких безпосередньо залежали від соціально-економічного стану селян.
Дерев'яна довга хата з солом'яним дахом та напів відкритою галереєю. Навколо хати високі кущі з різнокольоровими квітами
Вид на галерею та квіти
Вид на господарську частину хати. Великі подвійні двері для входу в більшу кімнату. З лівого боку від них одні двері, поруч з якими складені дошки та кам'яні жорна.
Дерев'яна довга хата з солом'яним дахом та напів відкритою галереєю. Навколо хати високі кущі з різнокольоровими квітами
Низька дерев'яна хата з солом'яним дахом, обмазана глиною
Задній вид на дерев'яну хату обмазану глиною з солом'яним дахом. З лівого боку до стіни підперта куделя - пристрій для ткання полотна.
Низька дерев'яна хата з солом'яним дахом, обмазана глиною
Хата із села Тибава
Свалявського району
Одна з найстаріших хат в музеї – хата із села Тибава Свалявського району – репрезентує народне будівництво кінця XVIII ст. На думку деяких дослідників, в ній проживали батьки, та ймовірно тут народився Ю. І. Венелін-Гуца – відомий український історик, філолог, етнограф, дослідник історії Болгарії.
Це типова для даної місцевості зрубна тридільна споруда, яка складається з кімнати, сіней та комори.
Сіни та комору використовували як господарські приміщення. Тут зберігаються предмети першої необхідності: сусіки для зерна, різноманітне хатнє та господарське начиння.
Церква із селища Кольчино (присілок Шелестово)
Мукачівського району
Одним із найкращих взірців храмової архітектури Закарпаття минулих часів є церква архангела Михаїла, яка є окрасою музейної експозиції. Церква споруджена в 1777 році в присілку Шелестово (яке нині підпорядковане сільській раді селища Кольчино) Мукачівського району. В 1927 році її перевезли у місто Мукачево, щоб зберегти як пам’ятку народного будівництва, а в 1974 р. вона була встановлена на території музею.
Шелестівська церква є взірцем лемківської храмової будівельної школи. Народні майстри зуміли створити цілісну архітектурну композицію храму, в якому поєднані традиційні форми бойківського типу з лемківським. Геній народного будівничого зумів поєднати два стилі (шатровий і барочний) в єдину цілісну архітектурну композицію, що й понині дивує нас красою й досконалістю. У плані церква двозрубна, але тридільна: притвор (бабинець), нава та вівтар.
Біля входу до церкви експонуються дзвони, відлиті в 1925 році в майстерні села Малі Геївці. Ця сільська майстерня, заснована Ференцом Егрі ще в 1793 р., постачала дзвони до країн Центральної Європи, що свідчить про багаті традиції художнього литва на Закарпатті в минулому.
Передня частина дерев'яної церкви: за тином знаходиться вхід у церкву та висока вежа. Біля тину дерев'яна каплиця
Бічна частина дерев'яної церкви: вежа, шатра основної частини та вівтаря. Збоку до приміщення вівтаря йде напів відкрита галерея
Задня частина дерев'яної церкви. За тином тр и частини будівлі, кожна наступна з яких збільшується у висоту та має більше шатр.
Передня частина дерев'яної церкви: за тином знаходиться вхід у церкву та висока вежа. Біля тину дерев'яна каплиця
Ззаду дерев з двох боків вхід у приміщення дерев'яної народної школи. До входу та обгородженої галереї ведуть дерев'яні сходи. Фронтова стіна має три вікна.
Дерев'яна народна школа, яка з лівого боку від входу обгороджена простим тином. Спереду будівлі невеликі зелені насадження та дерево.
Дерев'яна будівля школи з обгородженою галерею вздовж фронтальної частини. З правого боку на ніжці дзвінок від невеликим дахом для оголошення початку та кінця уроків.
Ззаду дерев з двох боків вхід у приміщення дерев'яної народної школи. До входу та обгородженої галереї ведуть дерев'яні сходи. Фронтова стіна має три вікна.
Народна школа з села Синевирська Поляна
Міжгірського району
Експонована в музеї школа – своєрідна пам’ятка народного будівництва другої половини ХІХ ст. Це типове сільське житло з деякими змінами у традиційному плануванні, а також більшими розмірами.
Школа побудована із смерекового дерева, традиційною зрубною технікою. На випусках підвалин вздовж головного фасаду тягнеться відкрита галерея. Дах чотирисхилий. Крокви кріпляться між собою горизонтально прибитими латами, на які встановлюється дранка.
Конструкція стелі («подовиня») складається з чотирьох поздовжніх брусів («геренд»), на які настелені товсті дошки. Долівка в приміщенні класу та кімнати вчителя глинобитна, а сінях і коморі – з товстих колотих дощок.
На одвірку вхідних дверей написано: «Року божіяго 1883-го дали ізробити Тернавчук Ілько зо своею женов Плагов із своїми чадами місяця юлія докончена робота 24-го. Майстер Галай Юрко».
Кузня з села Дубове
Тячівського району
Це специфічний об’єкт – необхідний компонент чи не кожного закарпатського села в минулому. Із заліза робили основні знаряддя праці, інструменти, зброю, побутові предмети, і навіть, прикраси.
Перші кузні, як осередки обробки заліза, були вже на початку встановлення давньоруської державності. Хоча не виключена можливість наявності кузень в більш ранній період. Про це свідчать знахідки різноманітних ковальських інструментів в різних місцевостях. З кузні, як правило, починалось село. Ставилась вона, зазвичай, на роздоріжжі з тим, щоб проїжджі могли підкувати коней, їдучи тією чи іншою дорогою.
Кузня відігравала важливу роль у господарському житті закарпатського села в минулому, а зараз є цікавою пам’яткою народного ремесла.
Дерев'яна будівля кузні з невеликим ґанком, на якому розміщені найбільші інструменти (зблизька та справа)
Дерев'яна будівля кузні з невеликим ґанком, на якому розміщені найбільші інструменти (віддалено та зліва)
Дерев'яна будівля кузні з невеликим ґанком, на якому розміщені найбільші інструменти (зблизька та справа)